Кузочка
Отець Віталій зайшов до сусіда у
справі. Був другий день Пасхи, і він із сім’єю
зібрався до батьків на Тернопільщину, то ж треба було когось попросити, щоб
приглянув за песиком. Прийшов отець не сам, а з восьмилітнім сином, який ув’язався за батьком зі звичайної дитячої цікавості.
Сусід, забачивши на своєму порозі
таку поважну персону та ще й у святковий день, аж схвилювався від радості.. З
дорогою душею він запросив своїх гостей до світлиці, всадовив на дивані, підсунув до них журнального
столика, поставив посередині на ньому паску і кинувся на кухню за іншими
наїдками.
-- Я вас благаю! Борисе Івановичу! Ми
зовсім не голодні. Ми тільки що з-за столу, -- просив у спину заклопотаного
господаря отець Віталій.
Але той був категоричний.
-- Навіть не думайте відмовлятися! – відмахувався він
находу. -- У такий день ви прийшли до мене в хату – і щоб я вас не пригостив,
-- та де ви таке бачили?
Сусід знову забіг до світлиці й
поклав перед гостями чистенькі закусочні тарілочки і виделки.
-- Зараз я поставлю на плиту – там у
мене нагріються котлети з голубцями, а щоб ви тут не знудились, то я вам
увімкну музику
І перед тим, як знову вийти, Борис
Іванович увімкнув програвач.
Зазвучала пісня. Співала жінка. Мелодія
була повільною, ліричною і, на перший погляд, цілком спокійною. Однак було у
ній щось таке, що отця Віталія від самого початку муляло. Він не розумів слів, бо співалося
по-англійськи, однак у голосі співачки було стільки пристрасті, стільки
гарячого бажання, навіть муки, що вони йому видавалися якимись надмірними. Ну
навіщо ця крайня ранимість, ця надмірна екзальтація, ця госрота переживання? У
такий святковий день хотілося б чогось хоча б трішки погіднішого і лагіднішого,
але тільки не цієї ріжучої пристрасті, що межувала вже, мабуть, із психічною
аномалією. Ні, їй-богу, було б краще, якби Борис Іванович її не вмикав. Або щоб
хоч трішечки зробив би її тихішою!
Як на те господар усе ще не з’являвся, і отець Віталій уже й сам би зменшив той звук. Однак у нього під боком
сидів його синочок. Хлопчик уперше знаходився в цій хаті і, можливо, тому
тісненько притулився до батькового боку, знайшовши собі коло нього надійний
прихисток. Синок сидів тихо, не муляв батька своїми примхами, як то часто
роблять діти в незнайомій обстановці, -- він уважно слухав пісню.
«Це ж треба? – навіть подивувався
синові батько. – Таке мале, а вже таке чутливе!»
І тільки заради своєї дитини він не встав і
не пішов розправлятися з музикою, яка його що далі, то все більше дратувала.
Кімната, у якій сиділи наші герої,
була велика. У ній ще гостро пахло застояною вогкою прохолодою, отже було ясно,
що взимку вона стояла порожня і оце лише тепер, навесні почала знову обживатися
людьми. Ніби на підтвердження цього спостереження раптом через усю кімнату
пролетіла якась комашина. Кузка була така велика, що відразу заволоділа увагою
присутніх у кімнаті батька й сина. Вона перелетіла через усю кімнату аж до
дверей, але чомусь не вилетіла в сіни, а зробила коло і почала петляти по
кімнаті. Ось вона підлетіла до DVD-плейєра,
від нього – до книжкової шафи, до буфета, потім до колонки, потім знизилася,
зробила півколо за спинами наших героїв і, з’явившись знову в полі їхнього зору, здійснила цілком
успішну посадку прямо перед ними на журнальному столику.
«Тільки не це! – подумав отець Віталій.
– Тільки не ця зараза на столі поряд з їдлом!»
Однак комашина навряд чи володіла
здатністю чути думки священників – вона мала у цій ситуації свої особисті
плани. Сівши на поліровану поверхню столика, вона поволі, не поспішаючи, склала
свої чорні довгасті крильця, повела вусиками і спокійно рушила в напрямку до
паски.
Та ні, це вже не вписувалося в жодні
правила гігієни. Хай там що, але отець Віталій не збирався тут ділити трапезу з
якоюсь гидотою! Він обережно відхилив від себе синка, підняв руку і… Ось він
зараз припечатає її, і бридка рідина залишиться і на столі, і на долоні. І в
останній момент отець Віталій трішки притримує руку. В результаті удар виходить не надто сильний, і долоня,
слава Богу, залишається сухою.
Але комашка!Що виробляла ця ідіотська комашка! Замість того, щоб
здохнути, це кляте створіння раптом з якоюсь несамовитою енергією починає
спинатися на лапки. Але як воно не старається, а його голова так і залишається
прибитою до стола. У нього працюють лише самі задні лапки. І воно, паскуда,
спинається на ті свої лапки, розпрямляє їх на всю їхнню довжину, і через те
задок кузочки піднімається неприродньо високо. І цей щосили піднятий задок з
неймовірною виразністю свідчить отцю, як тільки страшно ця дрібненька істота страждає, по суті корчиться від болю.
Отець Віталій краєм ока глянув на синка і аж
зіщулився всередині самого себе: його синок дивився на нещасну кузочку з таким
м’яким і чистим співчуттям!.. – він все, він все прекрасно розумів! Ще й ця
співачка скиглила під руку, скиглило б її!.. І раптом сталось те, чого в цю
мить, здавалося, отець Віталій боявся найбільше, але чого, по правді кажучи,
чомусь уже й чекав. Його синок від нього відхилився і осудливо зазначив:
-- А ця тьотя, що співає, так би не
зробила.
Батько простягнув руку знову обійняти
свого синочка, але той викрутився з-під руки і не дався. Позбавлений прихильності й довіри своєї
дитини, отець Віталій відчув себе
якимось знагла осиротілим і безконечно самотнім. Його мучило переживання, що
він через свою грубість був відлучений не тільки від свого сина, а й від самого
Бога...
І аж тепер у кімнаті нарешті з’явився господар хати з повною наїдків тацею в руках.
-- От бачите, я ж вам казав, що я не
довго! – радісно вигукнув він і поставив широку тацю просто на конаючу комашку.
Потім наповнив шкалики собі й отцю
Віталію і запитав його, припрошуючи випити:
-- То що, Христос воскрес?
2011
Немає коментарів:
Дописати коментар